падалиця
ПА́ДАЛИЦЯ, і, ж., збірн.
1. Плоди або листя, які опали з дерев.
Хима вийшла з-за погрібника, несучи в хвартусі яблука-падалиці (Ю. Мушкетик);
Щоб скоротити період “недоїдання” дерев на бідних ґрунтах, наука запропонувала висаджувати сосну разом з листяними породами, падалиця яких містить багато азоту (з наук.-попул. літ.).
2. Незібране, опале зерно, насіння і т. ін., що залишилося на полі.
Гуси дуже охоче ідуть на стерню, там вони знаходять багато поживних трав та падалиці зерна (з наук.-попул. літ.);
// Рослина, що виросла з опалого зерна, насіння.
Соняшник вважали поганим попередником для всіх культур. І це тому, що він дуже засмічував поле падалицею (з наук.-попул. літ.);
Вся надія в людей лише на падалицю, тобто на хліб, який восени зійшов по стерні від самосіву (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)