падучий
ПАДУ́ЧИЙ, а, е.
1. заст. Який падає.
Від листків падучих ніжний шерех Заплітається в ранковий дим (М. Рильський);
Гримить, аж піниться вода, розгнівана, падуча, на скелі з ревом опада, як повна грому туча (І. Гончаренко);
У віддали на вершинах гір роздається ту [тут] і там цюконє топорів та грохіт падучих величезних смерек (І. Франко).
2. у знач. ім. паду́ча, чої, ж., розм. Те саме, що епіле́псія.
Було в ньому в цю мить щось страшне, як у тих, що носять в собі падучу. Від такого справді можна ждати всякого божевілля (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)