паділ
ПА́ДІЛ, долу, ч.
Невелика долина.
Київ зачаровує своїми мостами, своїми пагорбами й падолами (П. Загребельний);
// перен.
Усевитончуваний біль – із краю і на край, ступай у паділ божевіль, до відчаю рушай (В. Стус).
◇ (1) Земни́й па́діл, книжн., поет. – земля як місце перебування людини з її турботами, стражданнями і т. ін.
Я блукав колись по ріднім краю Раю. І шукав на сім земнім падолі Долі (Леся Українка);
В горах – не слід забувати падолу земного! Серед каміння, між скель – пам'ятай про людину! (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)