паненя
ПАНЕНЯ́, ня́ти, с.
Дитина пана.
– Та що з того, що пани добрі? Які ще паненята будуть! (Марко Вовчок);
Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне геть на сміття (П. Грабовський);
Мати божа! На авто їдуть: пани, паненята, перини, цуценята... (С. Чорнобривець);
* У порівн. Викохана до десяти літ, як паненя, вона не знала, де, що і як береться (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)