парость
ПА́РОСТЬ, і, ж.
1. Те саме, що па́росток.
Зима гине, як надходить весна, зерно гниє в землі, випускаючи парость (М. Коцюбинський);
Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур'ян (М. Рильський).
2. перен. Окреме відгалуження, частина чого-небудь.
Певна річ, не у всіх паростях національної літератури відносини національних і міжнародних елементів однакові (І. Франко);
// заст. Нащадок.
Скоро, Кліменина парость, прийшов Фаетонт до палацу, Скоро вступив до покоїв свого .. батька (М. Зеров);
// без дод., збірн. Молоді люди.
Хлопці його оточують, старий геть губиться в молодій парості (Ю. Яновський).
3. Лінія спорідненості у родоводі кого-, чого-небудь.
На думку деяких дослідників, населення зрубної культури належало до іранської парості стародавніх індоєвропейських племен (з наук. літ.);
Створилась [у V столітті] особлива парость слов'янства – південні слов'яни (з газ.).
4. діал. Промінь, проміння.
На сволоці бігали та стрибали парості західного сонця (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)