паска
ПА́СКА, и, ж.
1. (з великої літери), рел.-церк., розм. Те саме, що вели́кдень.
У широких пробоях тих бійниць тирчали [стирчали] горлаті жерла пушок, з котрих у великі свята, от як на різдво або на паску, стріляли (Панас Мирний);
Чи це покоління давніші, які не знали Паски і не вміли цих пісень (М. Грушевський);
Забув, якого року, навесні, напередодні паски, повідь случилась така, якої ніхто, ані дід наш, ні дідова баба не знали (О. Довженко).
2. (з малої літери). Солодкий здобний високий білий хліб циліндричної форми, що за православним звичаєм випікається до великодня.
Газдиня вже вчиняє паску. Місить тісто з побожними думками, стараючися гнати від себе всяку злість і нечисть (Г. Хоткевич);
З пухкої жовтої середини паски, печеної, видно, на молоці та крашанках, блищав кінчиком золотий ланцюжок (О. Гончар);
* У порівн. А гетьманова сходила, як паска, і запах дріжджів кидав його в дріж (Л. Костенко).
◇ (1) [І] до кита́йської Па́ски, ірон. – ніколи.
– З цією роботою їм удвох не справитися і до китайської Паски (Сл. Ужченків);
(2) [І] па́ски́ не посвя́тяться без кого – ніщо не обійдеться без когось.
[Голос:] І сюди вскочила [Парасковія]! [Другий:] Аякже! Без неї й паски не посвятяться (М. Куліш);
Як сірко́ па́скою див. сірко́.
Словник української мови (СУМ-20)