паспорт
ПА́СПОРТ, а, ч.
1. Документ встановленого зразка, що посвідчує особу власника, його громадянство.
Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України (з газ.);
Коли надумаєшся їхати до Львова на різдво, то починай заходи про се заздалегідь, щоб тебе не затримали з паспортом (Леся Українка);
Редактор нерішуче подає мені руку. Побачивши радянський паспорт, він простягає її вдруге (Я. Галан);
* Образно. Ця молодість і жіноча свіжість, як паспорт готовності до життя, вабили дотепного хірурга Храпкова (Іван Ле);
Професорів заарештовували майже щороку, і студенти знали, що таке історія, що історія – це паспорт на загибель (О. Довженко).
2. Реєстраційне посвідчення, що містить основні відомості про яке-небудь підприємство, устаткування, прилад, предмет господарського вжитку і т. ін.
У паспортах приймачів електричного струму звичайно зазначають потужність струму (з навч. літ.);
Технічний паспорт.;
// Реєстраційне посвідчення на кожну одиницю транспорту.
Паспорт автомашини;
// Документ, що містить реєстрацію яких-небудь фактів, докладний опис чого-небудь.
В багатьох музеях України провадиться систематична робота по опрацюванню етнографічних колекцій і складанню наукових паспортів (з наук. літ.);
Біологічний паспорт;
Медико-генетичний паспорт.
(1) Закордо́нний па́спорт – документ, що засвідчує право виїзду кого-небудь за межі Батьківщини, за кордон.
Закордонний паспорт лежав там само, де й завжди – у коробці з-під взуття на верхній полиці шафи (О. Ірванець).
Словник української мови (СУМ-20)