паспорт
ПА́СПОРТ, а, ч.
1. Документ встановленого зразка, що посвідчує особу власника, його громадянство.
Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України (з газ.);
Коли надумаєшся їхати до Львова на різдво, то починай заходи про се заздалегідь, щоб тебе не затримали з паспортом (Леся Українка);
Редактор нерішуче подає мені руку. Побачивши радянський паспорт, він простягає її вдруге (Я. Галан);
* Образно. Ця молодість і жіноча свіжість, як паспорт готовності до життя, вабили дотепного хірурга Храпкова (Іван Ле);
Професорів заарештовували майже щороку, і студенти знали, що таке історія, що історія – це паспорт на загибель (О. Довженко).
2. Реєстраційне посвідчення, що містить основні відомості про яке-небудь підприємство, устаткування, прилад, предмет господарського вжитку і т. ін.
У паспортах приймачів електричного струму звичайно зазначають потужність струму (з навч. літ.);
Технічний паспорт.;
// Реєстраційне посвідчення на кожну одиницю транспорту.
Паспорт автомашини;
// Документ, що містить реєстрацію яких-небудь фактів, докладний опис чого-небудь.
В багатьох музеях України провадиться систематична робота по опрацюванню етнографічних колекцій і складанню наукових паспортів (з наук. літ.);
Біологічний паспорт;
Медико-генетичний паспорт.
(1) Закордо́нний па́спорт – документ, що засвідчує право виїзду кого-небудь за межі Батьківщини, за кордон.
Закордонний паспорт лежав там само, де й завжди – у коробці з-під взуття на верхній полиці шафи (О. Ірванець).
Значення в інших словниках
- паспорт — па́спорт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- паспорт — Документ, що видається державою, для посвідчення особи своїх громадян (первісне значення дозвіл на проїзд через порт). англ. passport; нім. Paß m -sses, -sse; угор. személyi igazolvány; рос. паспорт. Словник із соціальної роботи
- паспорт — [паспорт] -та, м. (на) -т'і, мн. -ти, -поурт'іў два паспортие Орфоепічний словник української мови
- паспорт — -а, ч. 1》 Документ установленого зразка, що посвідчує особу власника, його громадянство. Паспорт громадянина України. 2》 Реєстраційний і технологічний документ, що містить основні відомості про яке-небудь підприємство, устаткування, прилад... Великий тлумачний словник сучасної мови
- паспорт — (-а) ч.; крим.; жарт. Обличчя. БСРЖ, 422; СЖЗ, 78; ЯБМ, 2, 143. Словник жарґонної лексики української мови
- паспорт — па́спорт (франц. passeport, від passe – прохід і port – гавань, первісно – дозвіл на відплиття) 1. Документ, що посвідчує особу громадянина. В СРСР П. видають особам віком від 16 років у місцевостях, де запроваджено паспортну систему. Словник іншомовних слів Мельничука
- паспорт — ПА́СПОРТ, а, ч. 1. Документ встановленого зразка, що посвідчує особу власника, його громадянство. Коли надумаєшся їхати до Львова на різдво, то починай заходи про се заздалегідь, щоб тебе не затримали з паспортом (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- паспорт — рос. паспорт 1. Документ, що засвідчує особу, її громадянство — належність до певної держави. 2. П. підприємства — документ виробничої структури, що містить дані про основні виробничі фонди, виробничі потужності, про організаційно-технічний рівень... Eкономічна енциклопедія