пасувати
ПАСУВА́ТИ¹, у́є, недок., до кого, чого, кому, чому, з інфін. і без дод.
Бути зручним, прийнятним для кого-, чого- небудь; чимось подобатися, годитися, відповідати кому-, чому-небудь.
Сама Ївга не пасувала до цього темного закутку вбозтва й пригніченості (Б. Грінченко);
Чому його називали Мишунею? Та тому, що ніяке інше ім'я до нього не пасувало – ні Михайло, ні Мишко, ні Михась. Лише – Мишуня (Ю. Яновський);
Голоси злилися з звуками гармонії, і Митрофанові здалося, що це та пісня, яка найкраще пасує до даної обстановки (С. Воскрекасенко);
Сивина приємно пасувала його бадьорій рухливості (Я. Качура);
Мамина правда, що не пасує в будній день парадувати в шовковій хустині (Ірина Вільде).
ПАСУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок.
1. У картярській грі – відмовлятися від участі в розіграші або кидати гру (до наступного розіграшу).
[Терещенко:] Я різався? Боже спаси!.. Увесь час пасував. Мені незручно було одмовитись... Я карти ненавиджу! (О. Корнійчук).
2. перед ким, чим і без дод., перен. Визнавати себе безсилим справитися з ким-, чим-небудь; відступати.
Чи він, старий січовик, коли-небудь пасував перед ворогом? (С. Добровольський);
– У всякому ділі без наполегливості, любові і терпіння толку не буде. Люди з освітою, інженери, можна сказати, і ті пасували (з наук.-попул. літ.).
ПАСУВА́ТИ³, у́ю, у́єш, недок., спорт.
Передавати м'яч, шайбу і т. ін. одному з гравців своєї команди.
Пасувати точно.
Словник української мови (СУМ-20)