патякати
ПАТЯ́КАТИ, аю, аєш, недок., що, про що і без дод., зневажл.
1. Говорити багато про щось неістотне, пусте, не варте уваги; базікати, теревенити.
– Та хай йому чорт, нащо він мені? Причвалає щовечора й морочить голову... Патякає щось таке, що воно мені зовсім не потрібно (С. Васильченко);
Він так багато патякав про всяку всячину, а того, що мав сказати в першу чергу, так і не сказав (О. Гуреїв);
// Вести довгу беззмістовну, непослідовну розмову.
Засіли [людці] кругом столу коло Чіпчиної горілки; п'ють собі, патякають, люльки цмолять (Панас Мирний).
2. Поширювати брехливі, небажані для кого-небудь чутки.
[Карпо:] Підеш з села, почнуть плести, лихословити... Скажуть, певно, тому правда, що про неї та Карпа патякають (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)