пах
ПАХ¹, у, ч.
Те саме, що за́пах.
Гордо палала троянда розкішна, Найкраща з квіток, – Барвою й пахом вродливиця пишна Красила садок (Леся Українка);
А над селом, що мріє у садах, Димком встає осінніх яблук пах (Л. Первомайський).
ПАХ², у, ч.
Місце між стегном і нижньою частиною живота.
Найбільше потових залоз на підошвах, долонях, під пахвами, у паху й на обличчі (з наук.-попул. літ.);
Парубок з чорними бровами підступив ближче, націлився і вдарив Єремію ногою у пах (П. Панч).
ПАХ³, виг.
Звуконаслідування, що означає звук пострілу.
Пах! – пролунав постріл Мачі, і куріпка, яка сиділа найнижче, каменем упала на землю (І. Багмут).
Словник української мови (СУМ-20)