пенати
ПЕНА́ТИ, и, мн. (одн. пена́т, а, ч.).
1. У міфології стародавнього Риму – боги – іноді захисники родини, батьківщини.
[Панса:] Для мене ти не зять, а син єдиний, тобі я передам своїх пенатів, коли умру (Леся Українка);
А ще й таке маєш знати: в хижі [хаті] твоїй, одразу за порогом, всякий, будь він навіть тать, стає під захист пената-домового, його ніхто не сміє чіпати (Д. Міщенко).
2. тільки мн., перен. Рідний дім.
Я подамся у свої пенати (Д. Павличко).
Словник української мови (СУМ-20)