пеня
ПЕНЯ́, і́, ж.
1. Грошове стягнення за невиконання або прострочення взятих за домовленістю або встановлених законом зобов'язань.
Нараховувати пеню.
2. заст. Штраф (у 1 знач.).
Накладали [пани] велику пеню на того, хто пропускав у жнива дні (І. Нечуй-Левицький);
[Кармелюк:] Бачте, справа така: я наклав на нього [пана Стася ] пеню і дав йому три дні строку, щоб її виплатив, а ні, то обіцяв сам навідатись до його в гості (С. Васильченко);
Сотник знав кримінальні закони Речі Посполитої, якими керувалися і воєводства на Україні: за побій поселянина той закон карав грошовою пенею (Іван Ле).
3. заст. Незадоволення або скарга.
– На кого маєте пеню, скажіть: я брата рідного не пожалію, аби б по правді доказ був, – так сказав голова (Г. Квітка-Основ'яненко).
4. заст. Біда, горе.
– Чи бачиш, як ми обідрались! Убрання,постоли порвались, Охляли, ніби в дощ щеня! Кожухи, свити погубили І з голоду в кулак трубили, Така нам лучилась пеня (І. Котляревський);
Кахи! кахи! Се за гріхи мене пеня спіткала! (П. Гулак-Артемовський).
Словник української мови (СУМ-20)