передумувати
ПЕРЕДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕДУ́МАТИ, аю, аєш, док.
1. про кого, що і без дод., також із спол. що. Думати, роздумувати про все, багато чого-небудь або про всіх, багатьох; обдумувати все або багато чогось.
І жаль їй було сина, і якось чудно було, як почала вона передумувати, що він говорив з нею, який він був (І. Нечуй-Левицький);
Любить він читати про якісь пригоди й героїчні вчинки відважних людей, а тоді довго передумує прочитане (О. Донченко);
Мотря так і впала на скриню! – .. Скільки я літ працювала, скільки нічок недосипала, думок передумала, здоров'я вкоротила, поки цього добра наскладала! (Панас Мирний);
[Параска:] Зніметься [Мар'яна], піде та гляди – аж до півночі нема... а тут ждеш, ждеш, передумаєш, переболієш серцем, поки прийде (С. Васильченко);
* Образно. Вітер хворий віє стиха... То біжить над море синє, То на гори тихо лине. І над кручею в задумі Передумує всі думи (О. Олесь).
2. про кого, що і без дод. Думати, роздумувати про кого-, що-небудь знову, багато разів.
Думала я й передумувала довгенько собі... Ні, таки я їй скажу! (Марко Вовчок);
– Не пухла мені голова від думок. А війна змусила самого про все подумати й передумати (С. Журахович).
3. перев. док., з інфін. і без дод. Міняти своє рішення; відмовлятися від задуманого.
Дуже хочу бути в Криворівні і досі не передумав (М. Коцюбинський);
– Ой, мабуть, перепаде нам від Салогана, – знову в задумі повторює Матвій, непомітно пасучи очима за Октавом Пігловським, в надії, що той передумає їхати до управителя (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)