передумувати

ПЕРЕДУ́МАТИ (після роздумів змінити попередній намір, рішення); РОЗДУ́МАТИ, РОЗДУ́МАТИСЯ розм. (відмовитися від задуманого); ПЕРЕРІШИ́ТИ розм. (прийняти нове рішення). — Недок.: переду́мувати, розду́мувати, розду́муватися, переріша́ти (перері́шувати). Гаврило, побачивши, що старий збирається у степові мандри, відмовився їхати навідріз, але потім передумав (Григорій Тютюнник); (Василина:) Переїдете до нас чи роздумали? (О. Корнійчук); Горпина кинулася була, щоб завернути чоловіка, але зразу й роздумалася (Л. Яновська); Покійна княгиня була крута на слові — раз сказавши, не перерішувала (С. Скляренко). — Пор. 1. схамену́тися.

Значення в інших словниках

1. передумувати — переду́мувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. передумувати — (багато) думати, роздумувати, обдумувати; (щось робити) міняти <�зрікатися> рішення.  Словник синонімів Караванського
3. передумувати — див. думати  Словник синонімів Вусика
4. передумувати — -ую, -уєш, недок., передумати, -аю, -аєш, док. 1》 перех. і неперех., про кого – що і без додатка, також із спол. що. Думати, роздумувати про все, багато чого-небудь або про всіх, багатьох; обдумувати все чи багато чогось. 2》 перех. і неперех.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. передумувати — ПЕРЕДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕДУ́МАТИ, аю, аєш, док. 1. про кого, що і без дод., також із спол. що. Думати, роздумувати про все, багато чого-небудь або про всіх, багатьох; обдумувати все або багато чогось.  Словник української мови у 20 томах
6. передумувати — ПЕРЕДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕДУ́МАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. і неперех., про кого — що і без додатка, також із спол. щ о. Думати, роздумувати про все, багато чого-небудь або про всіх, багатьох; обдумувати все або багато чогось.  Словник української мови в 11 томах
7. передумувати — Переду́мувати, -мую, -єш сов. в. передумати, -маю, -єш, гл. Передумывать, передумать. Яких думок не передумала московка. Левиц. І. 58. Попроси, щоб дав він вільготи... щоб передумати мені, що в мене дома є. Чуб. II. 18.  Словник української мови Грінченка