передчуття
ПЕРЕДЧУТТЯ́, я́, с.
Неясне відчуття того, що може відбутися, настати.
Макарові Івановичу аж у очах потемніло, аж у п'ятах похололо... От і справдилося його передчуття. От і нещастя!.. (М. Коцюбинський);
Тільки упали на землю ночні [нічні] тіні, у мені пробудилась якась незвичайна тривога – якесь передчуття... (С. Васильченко);
У передчутті чогось страшного, невідомого Іванко ще дужче пригорнув до себе Роксану і глянув в її обличчя (А. Хижняк);
В ряді віршів Тичини починає звучати мотив, який можна назвати передчуттям бурі (з наук. літ.);
Передчуттям любові і добра І в ці рази я тішусь та радію! (М. Вінграновський).
○ (1) В (у) передчутті́, у знач. прийм. з род. в. – в очікуванні, очікуючи.
В передчутті чогось недоброго ступнув у кімнату рахівника (Григорій Тютюнник);
Недарма сьогодні у поганому передчутті тривожилось серце... (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)