пережовувати
ПЕРЕЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕЖУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., що і без дод.
1. Жуючи, подрібнювати їжу зубами.
Кінь, зриваючи зубом вершки трав, підійшов до них [Марусі і Дмитра] і дивився, пережовуючи (Г. Хоткевич);
Він методично, в незмінно повільному темпі пережовував і ковтав їжу (Л. Смілянський);
І бачить, що Семен щось кричить і махає порожньою скатеркою, а вони не вірять йому і, ще не пережувавши того, що в роті, товпляться круг його, просять, молять, зазирають за ноги, нишпорять біля екіпажа (В. Винниченко);
Він допив вино до останньої краплини, нашвидку пережував шматочок сиру і звівся з достойністю (Ю. Смолич);
* У порівн. Майстри мовчали. Звільна обмірковували вони його слова, наче пережовували їх (З. Тулуб).
2. перен. Багато разів звертатися у думках, розмові і т. ін. до одного й того ж предмета, питання; довго, з усіх боків обмірковувати, обговорювати або описувати що-небудь.
Довкола мене глухота і нудьга, а самій власні думки безнастанно пережовувати, – це і томить і не доводить ні до чого (О. Кобилянська);
Похитає головою стара Векла, жахається, сперечається, не вірить – а там, гляди, пережує своїм непроворним розумом та вже й трохи прихильніше стає до синових думок (Дніпрова Чайка).
Словник української мови (СУМ-20)