перекинчик
ПЕРЕКИ́НЧИК, а, ч.
1. розм. Той, хто перейшов на бік ворога; зрадник.
– Та не знав ніхто ради на се, Не придумав підмоги, Тілько ти, перекинчик, упав Фараону під ноги (І. Франко);
Я одразу виклав свою нову солодку віру найбільшому її супротивникові в гімназії, але я ще не розумів тоді, що мимоволі зачепив приспане сумління перекинчика (Б. Антоненко-Давидович).
2. зневажл., жарт. Той, хто відмовився від своїх переконань, поглядів, від колишніх друзів.
– Навіть не похвалите мене за те, що я стала перекинчиком, аби з'єднати собі ваше серце? (Л. Мартович);
– А цей закон вигадав не якийсь царський урядовець, а встановила його наша козацька громада, освятило його все військове товариство. І той, хто порушує цей закон, є зрадник і перекинчик (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)