переучувати
ПЕРЕУ́ЧУВАТИ, ую, уєш і ПЕРЕВЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш і ПЕРЕВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого.
1. Учити кого-небудь заново, по-іншому.
А потім, помовчавши, додав [батько]: – щось багато ми його учили, коли б ще не прийшлося переучувати! (Панас Мирний);
– Викопав Каргата десь Наринський, а переучувати його доведеться мені. – Валентин Модестович зітхнув (Ю. Шовкопляс);
– Я з мужика вийшов .. Для нього душу свою готовий вивернути, і ти мене не перевчай (Григорій Тютюнник);
У дитячому садку чи сім'ї вони [діти] оволодівали технікою писання чи читання .. застарілими методами, що негативно позначалося на орфографічній грамотності. Отже, у першому класі їх доводилося переучувати (з наук. літ.);
Що мати навчить, то й батько не перевчить (прислів'я);
[Єфросина:] Ой господи, яка кумпанія!.. [Горпина:] Вже яка є кумпанія, така й буде. Ви вже нас не перевчите (І. Нечуй-Левицький).
2. Учити що-небудь ще раз, повторно.
3. Учити кого-, що-небудь більше, ніж слід.
4. Учити всіх або багатьох.
– Та що вже будемо робить – Самому всіх не перевчить! (Л. Глібов);
– Скільки ж то вона [вчителька] дітей перевчила: може, сотні зо дві!.. (Грицько Григоренко).
5. розм. Вивчати все або багато чого-небудь.
– Так не можна: одній душі перевчити всю науку. Треба всім потрошки – бо то хліб, – повчала [бабуся] (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)