песиголовець
ПЕСИ́ГОЛОВЕЦЬ, вця, ч.
1. заст. Казкова людиноподібна істота з одним оком у лобі, що поїдає людей; циклоп.
Колись на світі було так, що багато було, кажуть, людоїдів, або песиголовців. У їх не так, як у нас двоє очей, а в їх було одно здорове-здорове, більше ніж у вола, і то серед лоба (Сл. Б. Грінченка);
На другий день голосила по селу чутка, що прошлої [минулої] ночі якісь страшидла, в білих сорочках, у чорних бородах, з косами, як крючками, з одним оком у лобі, як у песиголовців, убрались до голови в хатину (Панас Мирний).
2. зневажл., лайл. Про людину, що втратила свої кращі риси і людську подобу; недолюдок, виродок.
Часом стара бабуся, сидячи в запічку та прядучи грубу вовну, почне розповідати дрібним унукам про давню давнину, про напади монголів-песиголовців (І. Франко);
[Пріська:] Бач, який песиголовець, чим хотів матір напоїти! Може, хотів якомога швидше на той світ спровадити? (С. Васильченко);
Ми так довго не втримаємось, – сумно похитав головою старійшина, – будемо, очевидно, відчиняти браму – хай заходять песиголовці! (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)