печеніги

ПЕЧЕНІ́ГИ, ів, мн. (одн. печені́г, а, ч.).

Тюркські племена, які в VIII–IX ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині IX ст. переселились у Причорноморські степи.

Тут, над Дніпром, поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (М. Рильський);

Київ не раз грабували й палили печеніги і половці, вщент було зруйнували татари, і тепер, як варвари, повелися з ним німецькі фашисти (П. Панч).

Значення в інших словниках

1. печеніги — -ів, мн. (одн. печеніг, -а, ч.). Тюркські племена, які у 8-9 ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині 9 ст. переселились у Причорноморські степи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. печеніги — Тюркські кочові племена VIII-XII ст.; населяли степи на сх. від Волги, з IX ст. Пн. Причорномор'я; нападали на Русь, Болгарію, Візантію; 1036 розбиті Ярославом Мудрим; частина п. асимільована половцями, частина осіла на руських землях (чорні клобуки), решта перекочувала в пониззя Дунаю.  Універсальний словник-енциклопедія
3. печеніги — ПЕЧЕНІ́ГИ, ів, мн. (одн. печені́г, а, ч.). Тюркські племена, які в VIII-IX ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині IX ст. переселились у Причорноморські степи.  Словник української мови в 11 томах