печеніги
ПЕЧЕНІ́ГИ, ів, мн. (одн. печені́г, а, ч.). Тюркські племена, які в VIII-IX ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині IX ст. переселились у Причорноморські степи.
Тут, над Дніпром, поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (Рильський, III, 1956, 25);
Київ не раз грабували й палили печеніги і половці, вщент було зруйнували татари, і тепер, як варвари, повелися з ним німецькі фашисти (Панч, В дорозі, 1959, 264).
Словник української мови (СУМ-11)