пиндючити

ПИНДЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., що, розм.

Те саме, що настовбу́рчувати.

– Хіба оцей біляк вас з глузду звів? – Один Гусак загомонів. – Чого ви, братця, так баньки повитріщали? – Ми попелясті всі, а він один між нас Своє пиндючить пір'я біле! (Є. Гребінка).

◇ (1) Пиндю́чити ніс (вульг. мо́рду), зневажл. – поводитися чванливо, бундючно.

Пиндючить ніс Остапова Горпина І, знай, все мацає на шиї свій дукач (П. Гулак-Артемовський);

[Герасим:] Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжилася, кумпанію [компанію] з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! (І. Карпенко-Карий).

Значення в інших словниках

1. пиндючити — пиндю́чити дієслово недоконаного виду настовбу?рчувати розм.  Орфографічний словник української мови
2. пиндючити — -чу, -чиш, недок., перех., розм. Те саме, що настовбурчувати. Пиндючити ніс (морду і т. ін.) вульг. — бундючитися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пиндючити — пиндю́чити ніс (вульг. мо́рду) зневажл. Поводитися чванливо, бундючно. Пиндючить ніс Остапова Горпина І, знай, все мацає на шиї свій дукач (П. Гулак-Артемовський); (Герасим:) Ах ти ж погань! Мужва репана!...  Фразеологічний словник української мови
4. пиндючити — ПИНДЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Те саме, що настовбу́рчувати. — Хіба оцей біляк вас з глузду звів? — Один Гусак загомонів. — Чого ви, братця, так баньки повитріщали? — Ми попелясті всі, а він один між нас Своє пиндючить пір’я біле! (Греб.  Словник української мови в 11 томах
5. пиндючити — Пиндючити, -чу, -чиш гл. Надувать; выпячивать. Ми попіласті всі, а він один між нас своє пиндючить пір'я біле. Греб. 362. (Пані) пиндючили якіїсь бочки, мостили в пазусі платочки. Котл. Ен.  Словник української мови Грінченка