писок
ПИ́СОК, ска, ч., розм.
1. Те саме, що обли́ччя 1.
Солдат з худим пацючим писком проходить, як завжди, не помічаючи господаря (П. Панч);
Батьки наводили Жменяків як приклад для своїх синів, мовляв, Жменяк старий дав синові два рази по писку, а той стояв перед ним без слова, як закопаний у землю (М. Томчаній);
// вульг. Потворне, бридке обличчя.
– Авжеж, він. Такий писок один раз побачивши, – глузливо думав зараз Грицько, – не скоро забудеш потім. Цур йому! (А. Головко).
2. Те саме, що мо́рда 1.
Немов якимось чаром повіяло на тварину од ясних очей [Штефана] – вона полохливо закліпала безвійними очима, повернула писок убік і незадоволено гупнула обома ратицями зразу з лави додолу (С. Васильченко);
Трут уже тлів досить яскраво, але Микола й досі не знав, навіщо він його палить. Хіба тицьнути вовкові в писок? (П. Загребельний).
3. діал. Рот.
Вже 6 годин хочу води, – а проклятої води дрогобицької до писка не можу навернути – і смердить, і солена [солона], і густа (В. Стефаник);
– Чого сопеш? Купуй щось. Хоч би й оцю ось мисочку... – Порожня миска не вабить писка, – відповів хлопчина (О. Ільченко);
// Губи тварини.
Пас свої два пишні молоді волики, не пас, а пускав їх лише, щоби нюхали траву, бо ж вона була ще заніжна і мохната, щоб їх грубі писки могли її скубати (О. Кобилянська).
◇ Затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) / затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) ро́та (уста́, грубо пе́льку, пи́сок і т. ін.) див. затуля́ти;
(1) Заці́пити пи́сок (д) див. затуля́ти;
(2) Не з на́шим пи́ском, фам. – недостойний братися за що-небудь, виконувати щось або робити що-небудь нижче чиєїсь гідності.
– Не з нашим писком! – гордо одказав Василь. – Як йому прохати .. – і так як-небудь переб'ємося (Панас Мирний);
З невми́тим пи́ском.
– Хочеш на гілляку за такі слова?.. То це недовга річ. Ви тільки гляньте на нього. З невмитим писком, а й собі до політики пнеться (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)