письмак
ПИСЬМА́К, а́, ч.
1. рідко. Письменна людина.
Сопілку здумав нарядить [Гарасько]. Зробив, і як прийнявся грати, Хлоп'ята стали набігати І старики к йому ходить. Один із сих, мабуть, письмак, Сухий, кривий на праву ногу, Казав: “Молися, хлопче, богу, То будеш вік веселий так” (М. Макаровський).
2. заст. Письменник.
Ті з галицьких письмаків, которі не могли сидіти зложивши руки, узялися за працю коло свого народу, стали писати для нього книжки (М. Драгоманов);
Засіли письмаки собором у сто душ, Високі розумом, в газетників преславні .. З Шекспіром, Байроном і Гете рівноправні (П. Куліш);
// зневажл. Те саме, що писа́ка 3.
– Ще й в газетах обсміють, опоганять і наглузуються якісь письмаки (І. Нечуй-Левицький);
[Круста:] Ет, що там Цельз! Такий собі філософ, письмак, далекий від живого світа (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)