пластина
ПЛАСТИ́НА, и, ж.
1. Плоска з гладенькою поверхнею тонка смуга якого-небудь твердого матеріалу, речовини.
Стріли виготовлені з невеликих крем'яних пластин (з наук. літ.);
В техніці поліетилен застосовується у вигляді плівок, пластин, деталей (з наук.-попул. літ.).
2. Розколота, розпиляна навпіл колода; обапіл.
Розібрав [Тур] ветхий місток і покидав пластини в провалля (П. Куліш);
Старі люди кажуть – не було ще пилок, як ті контори поставлені, пластини рубані, дубові, цвяшка не вженеш (К. Гордієнко);
Пластини дістаємо розпилюванням колод надвоє в повздовжньому напрямі. Вживаються пластини в будівництві (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)