платний
ПЛАТНИ́Й, а́, е́, розм.
1. Який розплатився.
Бувши винним, треба буть і платним (Номис).
2. Який може, спроможний платити.
З матеріального боку для Шевченка настали важкі часи. Гонорари Ісаєва, баронеси та інших платних замовців розтанули ще до Нового року (З. Тулуб).
ПЛА́ТНИЙ, а, е.
1. Який дається, надається за плату; який підлягає оплаті.
Платна відпустка;
Платні заняття;
Платні лекції.
2. Який одержує плату, винагороду за роботу, послугу і т. ін.
– Два-три роки мине, заким буду платна вчителька (О. Кобилянська);
Правда: нема в нас того звичаю, аби свідок був платний. Свідоцтво – сусідська річ (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)