плаття
ПЛА́ТТЯ, я, с.
1. Жіночий одяг, верхня частина якого, що відповідає кофті, становить єдине ціле з нижньою частиною, що відповідає спідниці.
[Вустя:] Учора на вечорницях як сказала я, що буду щодня носити плаття, а спідниці віддам наймичкам.., дівчата зараз вхопили мене на зубки і почали прикладать (М. Кропивницький);
Ляля була одягнена в плаття-костюм з зеленого сукна і кофточку, пошиту під гусарську куртку (Ірина Вільде).
2. збірн., заст. Одяг.
Хлопець вийняв з коневого вуха дорогу шкатулку, відімкнув – а там таке прекрасне плаття, що й не розповісти. Красно вбрався, осідлав коня, сів на нього й піднявся в повітря (В. Королевич);
Поки я прийшов, то на мені все плаття було як у хлющі (Панас Мирний).
3. збірн., заст. Білизна.
Як золять плаття, то виходять надвір і кличуть: “цу-цу, білий!” – щоб біле було (Номис);
Над берегом лежав камінь, де молодиці прали плаття й крохмалили його в березі в крохмалі з висівок (І. Нечуй-Левицький).
(1) В одно́му пла́тті – без верхнього одягу, без пальта.
Тепло і гарно так, що ми в одних платтях ходим (Леся Українка);
(2) Закри́те пла́ття <�Закри́та су́кня> – убрання, яке закриває плечі і шию.
Гертруда прийшла секунда в секунду. В білому капелюшку, в закритому платті із зведеним комірцем, на рукавах білі манжети (Б. Харчук);
Жінка в притемненій кімнаті здалася не такою старою. Старанно прибрана голова, щільно закрита сукня і трохи усміхнені, як годиться для господині, уста зовсім преобразили її (І. Ле).
Словник української мови (СУМ-20)