плюхнути
ПЛЮ́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. без прям. дод. Однокр. до плю́хати.
Яків випустив весло .. і важко плюхнув у воду (О. Донченко).
2. без прям. дод., однокр. Упасти з шумом, схожим на сплеск.
Стане [хлопчик] піднімати її [дитину] за ноженята, та як силочки нема, а воно його переважить, то він так і плюхне на неї (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Швидко, з розгону або незграбно, важко сісти, опуститися.
Плюхнула [пані] в крісло, аж її підкинуло (Марко Вовчок);
Він стомлено плюхнув на диван (О. Ільченко).
3. кого, що, однокр. Кинути кого-, що-небудь із шумом (звичайно у (на) воду або в (на) щось рідке).
Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський);
Григорій попробував був узяти тими паличками той білий моток, але він вислизнув і плюхнув назад у юшку (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)