плюхнути
ПЛЮ́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. Однокр. до плю́хати.
Яків випустив весло.. і важко плюхнув у воду (Донч., III, 1956, 111).
2. неперех., однокр. Упасти з шумом, схожим на сплеск.
Стане [хлопчик] піднімати її [дитину] за ноженята, та як силочки нема, а воно його переважить, то він так і плюхне на неї (Кв.-Осн., II, 1956, 362);
// Швидко, з розгону або незграбно, важко сісти, опуститися.
Плюхнула [пані] в крісло, аж її підкинуло (Вовчок, І, 1955, 75);
Він стомлено плюхнув на диван (Ільч., Петерб. осінь, 1956, 197).
3. перех., однокр. Кинути кого-, що-небудь із шумом (звичайно у (на) воду або в (на) щось рідке).
Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (Голов., Тополя.., 1965, 385).
Словник української мови (СУМ-11)