побалакати
ПОБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Переговорити, порозумітися з ким-небудь.
Вона обіцяла побалакати з Явдохою про його діло (М. Коцюбинський);
В неї була думка побалакати за Ломицького з ким-небудь (І. Нечуй-Левицький);
– А де ти досі вештався? – запитала Килина, здивована, що оце тільки побачила його. – А йди-но сюди, побалакаємо... (Є. Гуцало).
2. Балакати (у 1 знач.) якийсь час.
Побалакали вони в той день за землю за обідом (Панас Мирний);
– Ночуйте та будьте гостями. Сяду я коло вас, та побалакаю з вами (В. Стефаник);
З начальством Хома тримався гідно і був мастак побалакати (О. Гончар);
– Ну що ж, .. побалакали трохи – пора додому (Григорій Тютюнник).
◇ (1) Побала́кай мені́ – те саме, що Поговори́ мені́ (див. поговори́ти).
Микола навіть обізвав одного [поліцейського] оселедцем. Товариші аж голови втягли в плечі, але поліцай тільки крикнув: – Побалакай мені! (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)