поборювати
ПОБО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., рідко, ПОБОРО́ТИ, борю́, бо́реш, док., кого, що.
1. Борючись з ким-небудь, перемагати.
Дарка і сміялася і сердилася, далі поборола Ярину і кинула в траву (Леся Українка);
Любив [дід] боротися по ярмарках. Одного німецького чемпіона поборов (Ю. Яновський);
// Перемагати у війні, в бою.
[Герцог:] Невже ж голота та надію мала, Щоб наше славне військо побороть?.. (Є. Кротевич);
// Переборювати який-небудь або чийсь опір; справлятися з чим-небудь.
Чемність і уважність пана Адама додавали їй такої сили й енергії, що вона могла поборювати такі перепони і зносити такі прикрості, на які давніше тяжко б було здобутися (Н. Кобринська);
Йому прийшлося побороти ще одну опозицію [опір пана Білінського] (І. Франко);
// перен. Оволодівати чим-небудь, засвоювати щось (звичайно нелегке).
Семен поборов перші труднації синтезу і міг вже абияк читати друковане (М. Коцюбинський);
– Я так гадаю, що грамоту він поборе (С. Васильченко);
// Знищувати кого-, що-небудь.
2. перен. Пересилювати які-небудь почуття, стан і т. ін.
– Я лиш до вас, пане Олесь, не по цвіти! – виговорив він насилу, поборюючи .. плач (О. Кобилянська);
– Якщо б Ви могли заглянути в мою душу, – Ви знайшли б там .. сто разів гарячіші почуття, та я сам поборюю їх (П. Колесник);
Нелюдським зусиллям волі поборола [княгиня] заціпеніння і зірвалася з місця (В. Гжицький);
Побороти тугу;
// Змагати кого-небудь (про сон, почуття і т. ін.).
Вже світало, як її, знеможену, поборов на хвилину сон (Б. Грінченко).
◇ (1) Поборо́ти себе́ – подолати в собі якесь почуття, бажання.
Поборола себе [Катерина]. Увійшла до хати (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)