побрити

ПОБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., кого, що.

1. Те саме, що поголи́ти.

2. перен., розм. Влучно, гостро виганити кого-небудь.

Нівроку розумний, гострий, як бритва, Саєнко не пропускав случаю, щоб не побрити своїх сильних родичів (Панас Мирний);

Іван Мордкович голив Цимбалюка. – Вас ще побрити? – звернувся до нього сам перукар. – Чи ж я не радив вам зробити за одним заходом? (Б. Харчук).

Значення в інших словниках

1. побрити — побри́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. побрити — -ию, -иєш, док., перех. 1》 Те саме, що поголити. 2》 перен., розм. Влучно, гостро виганити кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. побрити — ГОЛИ́ТИ (зрізувати волосся, перев. бритвою), БРИ́ТИ, ВИГО́ЛЮВАТИ, ЗГО́ЛЮВАТИ, ОБГО́ЛЮВАТИ, ОБГОЛЯ́ТИ, ЗБРИВА́ТИ, ОББРИВА́ТИ. — Док.: поголи́ти, побри́ти, ви́голити, зголи́ти, обголи́ти, збри́ти, оббри́ти.  Словник синонімів української мови
4. побрити — ПОБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. 1. Те саме, що поголи́ти. 2. перен., розм. Влучно, гостро виганити кого-небудь. Нівроку розумний, гострий, як бритва, Саєнко не пропускав случаю, щоб не побрити своїх сильних родичів (Мирний, II, 1954, 272).  Словник української мови в 11 томах