побрити

ГОЛИ́ТИ (зрізувати волосся, перев. бритвою), БРИ́ТИ, ВИГО́ЛЮВАТИ, ЗГО́ЛЮВАТИ, ОБГО́ЛЮВАТИ, ОБГОЛЯ́ТИ, ЗБРИВА́ТИ, ОББРИВА́ТИ. — Док.: поголи́ти, побри́ти, ви́голити, зголи́ти, обголи́ти, збри́ти, оббри́ти. Щоб здаватися старшим, Гнат навіть вуса почав голити раніше пори (М. Стельмах); Чуб на лоба звис, як мичка... В перукарню йде Синичка.. — Брий негайно, перукар..! (С. Олійник); На моїх очах.. виголили йому лоб (О. Стороженко); — Тільки бритву, прошу вас, приготуйте мені. Треба зголити цю бороду (Д. Бедзик); Бояри вмить скомпонували.., Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли (І. Котляревський); — Винесуть йому черевики солдатські.. Збриють вуса, казанок дадуть і лопату (В. Кучер); Узяв (сотник) та півголови йому уподовж оббрив та й прогнав від себе (Г. Квітка-Основ'яненко).

Значення в інших словниках

1. побрити — побри́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. побрити — -ию, -иєш, док., перех. 1》 Те саме, що поголити. 2》 перен., розм. Влучно, гостро виганити кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. побрити — ПОБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., кого, що. 1. Те саме, що поголи́ти. 2. перен., розм. Влучно, гостро виганити кого-небудь. Нівроку розумний, гострий, як бритва, Саєнко не пропускав случаю, щоб не побрити своїх сильних родичів (Панас Мирний)...  Словник української мови у 20 томах
4. побрити — ПОБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. 1. Те саме, що поголи́ти. 2. перен., розм. Влучно, гостро виганити кого-небудь. Нівроку розумний, гострий, як бритва, Саєнко не пропускав случаю, щоб не побрити своїх сильних родичів (Мирний, II, 1954, 272).  Словник української мови в 11 томах