побілка
ПОБІ́ЛКА, и, ж.
1. Дія за знач. побіли́ти 1.
Невід'ємним заходом агротехніки в садах є побілка стовбурів і скелетних гілок плодових дерев з метою захисту від пошкодження морозами ранньою весною (з наук. літ.).
2. Шар білої фарби, вапна, крейди, нанесений на що-небудь.
Стіни, не прикрашені жодним портретом чи фото, сяяли свіжою побілкою (В. Собко);
Фрагменти фарбованої дощаної підлоги зафіксовано на могильнику білозерської культури Степний Запорізької області. Безумовно, практикувалася побілка стін, особливо у глинобитних будівлях на дерев'яному каркасі (з наук. літ.).
3. спец. Біла глина.
Лукія теж узялася до діла, і не фарби мішала для малювання посуду, не зелень, не червень, не побілку, а почала також розстругувати мокру глину (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)