поважання
ПОВАЖА́ННЯ, я, с.
Почуття шани, прихильне ставлення, що ґрунтується на визнанні чиїх-небудь заслуг, високих позитивних якостей когось, чогось; повага.
Придивляючись ближче до життя села, я пересвідчився, що навіть одна інтелігентна людина може багато там зробити, скоро потрапить забезпечити собі поважання та вплив (М. Коцюбинський);
Чи ви ніколи не гадали, як страшно мусить житися при чоловіці, котрому не можна віддати ні серця, ні поважання? (О. Кобилянська);
Ця згадка за Сагайдачного утихомирила отця Кирила, що мав велике до нього поважання (М. Грушевський).
◇ З вели́кою (висо́кою, глибо́кою і т. ін.) пова́гою (поша́ною) <�З вели́ким (висо́ким, глибо́ким і т. ін.) поважа́нням> див. пова́га;
(1) [Моє́ (на́ше)] поважа́ння, заст. – традиційна ввічлива формула привітання при зустрічі, у листі.
– Моє поважання, пане Мільку! Як ся маєте? .. – Моє поважання!.. (Л. Мартович);
[Старчай:] А, Тетяна Іванівна. Наше вам поважання (І. Микитенко);
На знак глибо́кої поша́ни (рідко глибо́кого поважа́ння) див. знак.
Словник української мови (СУМ-20)