поважати
ПОВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що.
1. Ставитися з повагою до кого-, чого-небудь, мати почуття поваги до когось, чогось.
Боярська служба .. поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість (І. Франко);
Найбільше ж за розум вони поважають старого, за вдачу його та ще, звісно, за сина (О. Гончар);
Інженер поважав у своєї єдиної дочки і запал, і новітні модні думки (Іван Ле);
// Високо цінити що-небудь.
Ваші вірші я дуже поважаю (А. Кримський);
В старому селі дуже поважали фізичну силу (Є. Кротевич);
// Рахуватися з чим-небудь, брати до уваги щось.
– А що, Нечипоре? а до чого отсе ти мене довів? Лайки не слухаєш, горя мого не поважаєш, п'єш (Г. Квітка-Основ'яненко);
Життя кожної людини складається з моментів, часто суперечних між собою, треба тільки, щоб твоя дружина розуміла й поважала усі ті моменти (Леся Українка);
Друге, що заставляло старого побоюватися і поважати невістку, був її зовнішній вигляд (Григорій Тютюнник).
2. розм. Віддавати перевагу чому-небудь.
Оскільки дід Григорій, кінь і Султан [собака] любили тишу і поважали мовчання, остільки Харитина, навпаки, любила голосно висловлювати свої почуття і побажання з того чи іншого приводу (О. Довженко);
– Яблука? – Та я, сказати тобі правду, не дуже їх поважаю (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)