повипускати
ПОВИПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.
1. Дати можливість чи дозволити всім або багатьом іти, вийти, поїхати і т. ін. звідкись, кудись.
Деяких людей хутко повипускали й оправдали, хоч нікого і не було винуватого (Марко Вовчок);
Кінні конвоїри гнали взяту під арешт Гаркушину наймичку, на яку впала підозра, що це вона повипускала з сарая вночі бранців (О. Гончар);
– Ой! – кинулася Докія. – Він ще їх [арештованих] повипускає десь (В. Кучер);
// Вигнати куди-небудь худобу, птицю.
Прийшла весна. Повипускали бідолашну тую тварину на зелену зілиночку (Б. Грінченко);
Білі корови-зайди бродили по двору. “Знову бабиська повипускали, – вибухаючи раптовою злістю, подумав Іван. – Мало їм вулиці” (В. Дрозд);
// Перестати тримати все або багато чого-небудь.
Та й заведе [баба] якої-небудь такої чудної казки, то діти аж боки рвуть регочуться або пообмирають і пір'я з рук повипускають з переляку (Дніпрова Чайка).
2. Повернути свободу, звільнивши з ув'язнення, з-під арешту і т. ін. всіх або багатьох.
Деяких людей хутко повипускали й оправдали, хоч нікого і не було винуватого (Марко Вовчок).
3. Виставити, висунути назовні все або багато чого-небудь.
Жарота. Всі розпарені .. Хлопці повипускали сорочки (С. Васильченко);
Хлопці з-під шапок повипускали кучері (А. Головко).
4. Утворити при рості колосся, пуп'янки і т. ін.
Величезні глейкі бруньки на каштанах перетворилися вже на ніжні семилисники й повипускали свічечки майбутніх квітів (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)