повиривати

ПОВИРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., що.

Вирвати все або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях.

Хтось на городі повиривав усю квасолю, гарбузи (І. Нечуй-Левицький);

Треба б .. на вгороді [городі] соняшничиння повиривати (А. Головко);

Вона повиривала там [на могилах] бур'яни (В. Барка).

ПОВИРИВА́ТИ², а́ю, а́єш, док., що.

Вирити все або багато чого-небудь, у багатьох місцях.

Присів [Неплюй], щось белькоче, а сам загорта-загорта ті ямки, що, значить, підпірки повиривав (Г. Хоткевич);

Повиривати ями.

Значення в інших словниках

1. повиривати — повирива́ти 1 дієслово доконаного виду вирвати все або багато чогось повирива́ти 2 дієслово доконаного виду вирити все або багато чогось  Орфографічний словник української мови
2. повиривати — I -аю, -аєш, док., перех. Вирвати все чи багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. II -аю, -аєш, док., перех. Вирити все чи багато чого-небудь, у багатьох місцях. Повиривати ями.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повиривати — ПОВИРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., перех. Вирвати все або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Хтось на городі повиривав усю квасолю, гарбузи (Н.-Лев., II, 1956, 62); Треба б.. на вгороді соняшничиння повиривати (Головко, II, 1957, 189).  Словник української мови в 11 томах
4. повиривати — Повирива́ти, -ва́ю, -єш гл. Вырвать (во множествѣ). Чисто подер тіло, з м'ясом повиривав. Рудч. Ск. І. 173. Усю лободу вже повиривала. Черниг. у. Пси його так кусають, що аж з боків йому шкуру повиривали. Чуб. II. 411.  Словник української мови Грінченка