повненький
ПОВНЕ́НЬКИЙ, а, е.
Пестл. до по́вний.
Дві Бочки їхало колись селом, Одна з горілкою повненька, Друга – порожня, тож слідком (Л. Глібов);
– Отак! – клопочеться матуся, – який був хлопець: повненький, рум'яненький і на віщо звівся!? (А. Тесленко);
То була людина немолодого вже віку, повненька з себе (Дніпрова Чайка);
На порозі в здивуванні стоїть невелика повненька дівчинка (М. Стельмах);
У синіх-синіх очах, повненьких по-дитячому вустах стільки тепла й доброти (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)