повсякчасно
ПОВСЯКЧА́СНО.
Присл. до повсякча́сний.
З думкою про тебе повсякчасно, про щастя жить, любов моя ясна, я пив душею світ, такий прекрасний, і слухав листя шум коло вікна... (В. Сосюра);
Сонце світить і не гасне, зорі сяють повсякчасно, не спливають плеса рік, – а народна сила й мудрість в світі житимуть повік (Н. Забіла);
Якби міг [Сагайда], так і вигортав би їх [почуття] із свого серця, щоб не палили, щоб не ятрили його повсякчасно... (О. Гончар);
Щоразу, коли мати під'їздила до цих проклятих стін на випрохане приниженими просьбами побачення, вона намагалась приглушити в собі все, що терзало її дні і ночі, повсякденно і повсякчасно (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)