повчитися

ПОВЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.

1. Навчатися, здобувати освіту якийсь час.

– Я так думаю з собою зробити: повчуся ще років зо два, та й у народні вчителі на село (М. Коцюбинський);

– Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зіньків, повчись іще там (Остап Вишня);

Він же потім умовив і мого батька дати мені змогу повчитися в Академії, мовляв, настають такі часи, що на вищі уряди тепер без науки не пробитися (Ю. Мушкетик).

2. Вчитися чого-небудь, переймати досвід, уміння, манери і т. ін. якийсь час.

Він хотів собі конче роздобути скрипку, повчитися на ній грати, щоб, доглядаючи іноді худобу чи вівці верхами, не було так тужно і сумно на самоті (О. Кобилянська);

А якщо в нас неладно щось або чогось немає, то й ми охоче повчимось у тих, хто діло знає (Н. Забіла).

Значення в інших словниках

1. повчитися — повчи́тися дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повчитися — -чуся, -чишся, док. 1》 Навчатися, здобувати освіту якийсь час. 2》 Вчитися чого-небудь, переймати досвід, уміння, манери і т. ін. якийсь час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повчитися — ПОВЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док. 1. Навчатися, здобувати освіту якийсь час. — Я так думаю з собою зробити: повчуся ще років зо два, та й у народні вчителі на село (Коцюб., І, 1955, 448); — Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати.  Словник української мови в 11 томах
4. повчитися — Повчитися, -вчуся, -вчишся гл. 1) Поучиться. От же взявся танцювати, та може й не вмію! Повчитись було у кривого Хоми. Кв. 2) Только во мн. ч. Научиться (о многихъ). Сами з себе письменства повчились Екатер. у.  Словник української мови Грінченка