повчити
ПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого, що.
1. Док. до повча́ти.
Всіх повчає, кого тільки не стріне. Хлібом не годуй, – дай повчити! (О. Довженко).
2. Вчити, навчати якийсь час.
– Треба буде прохати Наталю, щоб вона, Яша, трохи повчила тебе історії там... географії (С. Васильченко);
Просив батька повчити мене гри на бандурі, але він навіть не удостоював мене відповіддю (Ю. Мушкетик).
3. Покарати, провчити.
– Північна княгиня, – говорив імператор Костянтин.., – дуже дика, горда й неприступна, але, я думаю, ми зуміємо її повчити і навчити (С. Скляренко);
// розм. Побити, караючи за яку-небудь провину.
Іноді таки й різочкою добре повчить [старий Левка] (Г. Квітка-Основ'яненко).
4. Вивчити все або багато чого-небудь.
Уроки він повчив ще вчора (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)