повістити

ПОВІСТИ́ТИ, іщу́, істи́ш, док., що, рідко.

1. Розповісти, розказати.

І усе йому мати повістила, що було (Марко Вовчок);

Землі своєї зелень та блакить Любив я серцем, і на схилі віку Хотів про те правдиво повістить (М. Рильський).

2. Повідомити, сповістити.

Через хвилину важкий сон і харчання повістили хлопця, що Яків заснув (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. повістити — повісти́ти дієслово доконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. повістити — -іщу, -істиш, док., перех., рідко. 1》 Розповісти, розказати. 2》 Повідомити, сповістити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повістити — ПОВІДОМЛЯ́ТИ кого, рідше кому (доводити до чийогось відома), СПОВІЩА́ТИ, ДАВА́ТИ ЗНА́ТИ кому, ВІСТУВА́ТИ кому, ПОВІСТУВА́ТИ кому, ПОВІДА́ТИ (ПОВІ́ДУВАТИ) кому, ЗВІЩА́ТИ розм., ЯСИ́ТИ заст., ДОВО́ДИТИ кому, діал., ОСВІ́ДЧУВАТИ кому, діал.  Словник синонімів української мови
4. повістити — ПОВІСТИ́ТИ, іщу́, істи́ш, док., перех., рідко. 1. Розповісти, розказати. І усе йому мати повістила, що було (Вовчок, І, 1955, 224); Землі своєї зелень та блакить Любив я серцем, і на схилі віку Хотів про те правдиво повістить (Рильський, Поеми, 1957...  Словник української мови в 11 томах
5. повістити — Повісти́ти, -щу, -стиш гл. 1) Разсказать. Де котрий пожартує, инший стам та свій смуток — жаль повістить. МВ. І. 44. 2) Извѣстить. Пішли люде у слободу повісти́ти. Мнж. 130.  Словник української мови Грінченка