повістка
ПОВІ́СТКА, и, ж.
1. Коротке письмове повідомлення з викликом куди-небудь, нагадуванням про щось.
От прийшла панові повістка їхать на суд (з казки);
26 червня [1941 року] в Троянівці було одержано перші повістки з військкомату (Григорій Тютюнник);
// заст. Повідомлення, яке надсилає поштове відділення адресату про одержання на його ім'я грошей, посилки, листа і т. ін.
З рекомендованими листами велика морока: на них перше “повістку” приносять, як на посилки! (Леся Українка);
// рідко. Те саме, що зві́стка.
Збігались хазяїни, шлють свою невістку, Щоб ішла до матері та несла повістку (Я. Щоголів);
* Образно. Осінь шле повістку-хмарку... (П. Усенко).
2. літ., заст. Оповідання.
Тим часом я постараюся прислати Вам повістку, що піде першою до 3-ої книжки (М. Коцюбинський);
Може, Вам відомо, що теперечки в Коломиї друкується збірка моїх повісток (А. Кримський);
// Оповідь, розповідь, переказ.
Немало легенд і повісток о тім місці кружило і кружить межи народом (І. Франко).
3. спец. Сигнал, оповіщення.
І тільки годині о дванадцятій задзвонили, нарешті, повістку їхньому поїздові (А. Головко);
Закалатав дзвоник – перший дзвоник за цілу ніч: повістка до поїзда! (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)