повістка
ПОВІ́СТКА, и, ж.
1. Коротке письмове повідомлення з викликом куди-небудь, нагадуванням про щось.
От прийшла панові повістка їхать на суд (Україна.., І, 1960, 31);
26 червня [1941 року] в Троянівці було одержано перші повістки з військкомату (Тют., Вир, 1964, 275);
// заст. Повідомлення, яке надсилає поштове відділення адресату про одержання на його ім’я грошей, посилки, листа і т. ін.
З рекомендованими листами велика морока: на них перше «повістку» приносять, як на посилки! (Л. Укр., V, 1956, 375);
// рідко. Те саме, що зві́стка.
Збігались хазяїни, шлють свою невістку, Щоб ішла до матері та несла повістку (Щог., Поезії, 1958, 152);
*Образно. Осінь шле повістку-хмарку… (Ус., Листя.., 1956, 189).
∆ Пові́стка де́нна див. де́нний.
2. літ., заст. Оповідання.
Тим часом я постараюся прислати Вам повістку, що піде першою до 3-ої книжки (Коцюб., III, 1956, 219);
Може, Вам відомо, що теперечки в Коломиї друкується збірка моїх повісток (Крим., Вибр., 1965, 579);
// Оповідь, розповідь, переказ.
Немало легенд і повісток о тім місці кружило і кружить межи народом (Фр., VIII, 1952, 135).
3. спец. Сигнал, оповіщення.
І тільки годині о дванадцятій задзвонили, нарешті, повістку їхньому поїздові (Головко, II, 1957, 385);
Закалатав дзвоник — перший дзвоник за цілу ніч: повістка до поїзда! (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 252).
Словник української мови (СУМ-11)