повітання

ПОВІТА́ННЯ, я, с., розм.

1. Дія за знач. повіта́ти.

Налякана сторожа коло міської брами вискочила на повітання князя, але той тільки недбало кивнув їм і повів своїх варягів далі (П. Загребельний).

2. Те саме, що віта́ння.

Із спальні вийшов батько, повітав Сердечно і поцілував його; Та не почув Валентій вже тепла В повітанню і поцілуї [поцілункові] тім (І. Франко);

Почулися в громаді Веселі оплески та повітання раді (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).

Значення в інших словниках

1. повітання — повіта́ння іменник середнього роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. повітання — -я, с., розм. 1》 Дія за знач. повітати. 2》 Те саме, що вітання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повітання — ВІТА́ННЯ (усно чи письмово передані слова, які виражають доброзичливе ставлення, дружні почуття тощо), ПРИВІТА́ННЯ, ПРИВІ́Т, УКЛІ́Н, ПОКЛІ́Н, ПОВІТА́ННЯ розм.; ПОЗДОРО́ВЛЕННЯ, ВІНШУВА́ННЯ, ГРАТУЛЯ́ЦІЯ зах.  Словник синонімів української мови
4. повітання — ПОВІТА́ННЯ, я, с., розм. 1. Дія за знач. повіта́ти. Налякана сторожа коло міської брами вискочила на повітання князя, але той тільки недбало кивнув їм і повів своїх варягів далі (Загреб., Диво, 1968, 238). 2. Те саме, що віта́ння.  Словник української мови в 11 томах