повітряний
ПОВІ́ТРЯ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до пові́тря.
Під повітряною масою розуміють однорідну за своїми властивостями масу повітря значного обсягу (з наук.-попул. літ.);
Вітер війнув – листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло! Попавши в повітряні потоки, воно безжурним табунцем .. покружляло-повертілось .. вгорі (П. Тичина);
// Який складається з повітря, зайнятий, заповнений повітрям.
У владі людини – отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе (О. Гончар);
// перен. З малою вагою, невагомий.
Наввипередки кидалися [лакеї] відчиняти дверцята карет, з яких випурхували легкі повітряні дами (О. Гончар).
2. Який є, перебуває, живе, розміщений у повітрі; який відбувається в повітрі, в атмосфері.
[Лісовик:] Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, як хочеш всю силу лісову і водяну, гірську й повітряну приваб до себе (Леся Українка);
Чирята непошкоджені подалися своїм повітряним шляхом (Олесь Досвітній);
Іван з острахом позирає на небо, де вже почався повітряний бій (В. Кучер);
// Признач. для переміщення, руху в повітрі, в атмосфері.
Проходячи повз агентство Аерофлоту, почула розмову двох літніх чоловіків. Високий, розпатланий, з товстим портфелем у руках переконував свого співрозмовника у перевагах повітряного транспорту (А. Хижняк);
// Який здійснюється з повітря за допомогою літальних апаратів.
Головне завдання Беті – на випадок повітряного нападу інструктувати місцевих авіахімівців (М. Трублаїні).
3. Який працює, приводиться в рух за допомогою повітря.
Експериментатор установлював металеві електроди під ковпак повітряного насоса, де було розріджене повітря (з наук. літ.).
4. Пов'язаний з повітроплаванням, авіацією.
Вова Порада .. вступає до Повітряної академії (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)