поганяти
ПОГАНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, недок.
1. кого і без прям. дод. Примушувати рухатися швидше, підганяючи батогом, нагайкою і т. ін.
Який їхав – такий поганяв (Номис);
– Гарапник тройчатий Сплети .. Коня поганяти (П. Гулак-Артемовський);
Як же вріже їх [дітей] на сім слові пан Симеон різкою, що з дому приніс; та як пожене їх нею до школи, а сам, поганяючи їх, божиться, що за сюю прикладку .. буде їх шкварити що в бога день цілий місяць... (Г. Квітка-Основ'яненко);
Їздові поганяли чимдуж і, випереджаючи один одного, з розгону влітали в .. містечко (О. Гончар);
// Рушати з місця.
Чи не час уже поганяти коней (Панас Мирний);
// перен., розм. Примушувати робити що-небудь швидше.
– Дивлюся я, – каже [Карпо], – на наше життя й аж страх мене огортає .. Кожен норовить тебе запрягти та ще й поганяє... (М. Коцюбинський).
2. без прям. дод. Спрямувати хід коня, екіпажу і т. ін.; правити.
Тогді [тоді] чоловік весело співає, як п'ятериком поганяє (Номис);
// перен., розм. Розпоряджатися ким-небудь на свій розсуд.
– Який же в вас начальник? Чи добрий чоловік? Чи, може, тільки ладен повсякчас кричати, та принукувати, та поганяти? (І. Нечуй-Левицький).
3. без прям. дод. Те саме, що ї́хати 1.
Повертаюсь з того ярмарку, поганяю по рівному і, наче в колисці, розкошую... (Марко Вовчок);
Дома жінка, діти Батька ждуть і хліба ждуть. Треба далі поганяти,З дому ж виїхав давно (П. Дорошко);
// наказ. сп. поганя́й (поганя́йте), розм. Уживається в знач. їдь (їдьте), рушай (рушайте).
– Сідай на козли, поганяй! – скрикнув німець (Панас Мирний);
– Коні у вас добрі, – отож зразу і поганяйте до Вінниці, прямо в губком (М. Стельмах);
// наказ. сп. поганя́й, розм. Уживається в знач. іди геть.
– Хазяїн сього вікна, що озьмеш [візьмеш], як я тобі його розіб'ю? – Та я й цілкового не хочу; цур тобі, поганяй дальш! – сказав хазяїн (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Поторгувався, а тепер поганяй із двору, – не сердячись на обличчі, Тимофій рукою показує на ворота (М. Стельмах).
◇ Зли́день на зли́дневі сиди́ть (сиді́в), зли́днем поганя́є (поганя́в) див. зли́день;
(1) Поганя́ти до я́ми – помирати.
Як принести води та мочить сухарі, то лучче [краще] поганяй до ями (прислів'я);
Колись за Франца Йосифа та польського панства бідак все життя пнувся на свою хатинку, витягав з себе соки й з нової хати поганяв до ями... (С. Чорнобривець);
// чекати смерті.
Думка одна вже в мене тепер: поганяй до ями! (А. Тесленко).
ПОГАНЯ́ТИ², я́ю, я́єш, док., кого, що.
Ганяти якийсь час.
Вони .. побігли на сусідню галявину поганяти м'яча (Ю. Яновський);
– Далеко не підемо, поганяємо татар по Случі й Тетереву, а може й до Києва дійдемо (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)