погаслий

ПОГА́СЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до пога́снути.

На переднім плані три постаті .. сумно сидять над погаслим багаттям (Леся Українка);

В руках тримають [жінки] малі, погаслі свічки (В. Стефаник);

В житті своїм до всього маю діло .. До ядер атомних у сховниках, До зір, погаслих і живих в віках (А. Малишко);

Маланка з дочкою сиділи мовчки по кутках та снували гіркі думи в мороці погаслого дня (М. Коцюбинський).

2. у знач. прикм., перен. Який втратив силу, блиск, жвавість, виразність; байдужий, невиразний.

– Не дразни мене! – говорив [Василь] погаслим голосом. – Якби ти знала, скільки я всього пережив, то ти би була ліпшою для мене! (О. Кобилянська);

Юля дивиться в одну точку погаслими очима, без почуттів, без бажань, байдужа до всього (Григорій Тютюнник);

Якусь мить Тарас тільки дивився на ці погаслі сумні обличчя (Яків Баш);

// Який втратив здатність бачити (про очі).

Коли піп втомленим рухом підняв хрест і кропило, .. я знову стрівся з погаслим оком мертвих істот (М. Коцюбинський);

Він [ворон] день і ніч над трупами літає: на сопках у Маньчжурії клює, у горах Абіссінії терзає, погаслі очі виклювавши (І. Гончаренко).

Словник української мови (СУМ-20)